Ми все частіше або рідше, проходимо в магазині через касу, щоб оплатити обрані товари.
І, напевно, кожен з нас хоч раз так звернув увагу, як касир висвітлює якісь смужки на упаковці променем з якогось пристрою і лише потім називає суму оплати. Смужки - це штрих-код, а пристрій, що випромінює промені, - це сканер. Він зчитує інформацію зі штрих-коду та передає її на екран касового апарату. Справа в тому, що у великих магазинах та супермаркетах перелік товарів з інформацією про кожен з них знаходиться у пам'яті спеціального комп'ютера. До цього комп'ютера приєднані касові апарати, що також є спеціалізованими комп'ютерами. Кожному товару надано унікальний номер, зашифрований у штрих-коді. Сканер зчитує цей номер зі штрих-коду та передає його в головний комп'ютер, який витягує з пам'яті та передає касовому апарату найменування товару та ціну. Головний комп'ютер веде також облік проданих і товарів, що залишилися. Тому на упаковці кожного з куплених у магазині товарів (на пакеті, пляшці, банку тощо) ми обов'язково знаходимо штрих-код. Це своєрідний товарний знак, призначений для автоматичного зчитування.
Кожен штрих-код є унікальним у світовому масштабі та містить основну інформацію про товар. Штрих-код становить основну частину автоматизованої технології ідентифікації. Ідентифікація (від латинського слова identifico – ототожнювати) – це упізнання невідомого об'єкта щодо збігу ознак із відомим об'єктом; це процес порівняння об'єкта з деяким зразком.
Саме слово «код» говорить про те, що в штрих-коді зашифрована інформація про об'єкт (товар, документ і т.д.). У Росії застосовується в основному 2 види штрих-кодів: 13-розрядні коди європейської системи EAN, введені в 1986 р., та системи кодування розрахункових та платіжних документів, сумісні з EAN. Штрих-код складається з ряду штрихів-ліній різної товщини та проміжків між ними, а під цим малюнком вказані зашифровані у штрих-коді числа арабськими цифрами. У системі EAN шифрується 13 цифр. Перші 2 цифри є кодом країни, наступні 5 цифр – код підприємства-виробника чи продавця, далі 5 цифр – це код товару, і остання – це цифра контролю правильності сканування. Штрихове кодування було розроблено ще 1932 року, а запатентовано Америці 1949 року Д. Вудмендом і Б. Сильвером.
З усіх способів автоматичної ідентифікації штрих-кодування набуло найбільшої популярності через його простоту та невелику вартість витратних матеріалів – друкованих засобів, наклейок та ярликів. Штрих-код наноситься на транспортну та споживчу упаковку вітчизняних або імпортних товарів масового виробництва друкарським способом або за допомогою етикетки, ярлика, що приклеюються (пришиваються) тощо. У більшості випадків наявність штрих-коду на упаковці товару є обов'язковою умовою його імпорту та експорту, а відсутність штрих-коду може вплинути на конкурентоспроможність продукції, її ціну, ускладнює або унеможливлює її реалізацію.
Багато торгових організацій відмовляються приймати товари без штрих-коду. Причина відмови полягає в тому, що система кодування та обробки інформації про товар за допомогою штрих-коду економічно виправдовується лише у випадку, коли охоплює щонайменше 85 % товарів чи виробів. Використання штрих-коду, крім передачі інформації та ідентифікації об'єкта, виконує ще кілька додаткових функцій: – автоматичну ідентифікацію за допомогою машинообчислювальних пристроїв (в основному – комп'ютерів); – автоматизацію контролю та обліку товарних запасів; оперативне управління пересуванням товарів - відвантаженням, транспортуванням, складуванням (продуктивність праці підвищується на 30% і більше); – прискорення та покращення культури обслуговування клієнтів; - Поліпшення маркетингових досліджень (тобто дослідження ринку). Можливість масового застосування штрих-коду особливо збільшилася тоді, коли почався бурхливий розвиток комп'ютеризації та пов'язаних з нею інформаційних технологій, широке впровадження комп'ютерів у галузі виробництва, транспортування та торгівлі.